Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне
значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (The
Convention on Wetlands of International Importance, especially as Waterfowl
Habitat) була підписана 2 лютого 1971 року в місті Рамсар (Іран).
Рамсарська конвенція є першою глобальною угодою з охорони
та збереження природних ресурсів, до якої приєдналися 170 країн світу, серед
яких з 1996 року і Україна як незалежна держава.
Мета конвенції – припинити втрати водно-болотних угідь та
зберігати існуючі. Завданням конвенції є привернути увагу до проблем
водно-болотних угідь та раціонального використання ресурсів.
Згідно зі статтею 1 Рамсарської конвенції водно-болотні
угіддя – райони маршів‚ боліт, драговин, торфовищ або водойм – природних або
штучних, постійних або тимчасових‚ стоячих або проточних‚ прісних‚ солонкуватих
або солоних‚ включаючи морські акваторії‚ глибина яких не перевищує шість
метрів.
Видовий склад флори і фауни водно-болотних угідь
надзвичайно різноманітний. Вважається, що близько 40% світових популяцій рослин
і тварин живуть та розмножуються у водно-болотних угіддях, деякі ендемічні види
можуть жити лише в межах певних водно-болотних угідь, існування більшості видів
риб та амфібій на певних стадіях життєвого циклу можливе лише в межах
водно-болотних угідь.
Водно-болотні
угіддя займають близько 6% поверхні суші й поглинають більше вуглекислого газу,
ніж ліси.
А
ще, вода у болотах буває чистішою, ніж в озерах, адже оновлюється кожні 5
років, тоді як в озерах – в середньому за 17 років.
В
Україні 50 водно-болотних міжнародного значення, площа яких сягає 930 тисяч
гектарів. Це різноманітні угіддя – від морських заток до торфовищ Полісся, від
витоків річок на вершинах гір до глибин печер, наповнених водою.
Цей
вид екосистеми займає важливе місце у господарстві, культурі й навіть нашій
історії. У давнину болото завжди було джерелом цінних видів лікарських рослин
та ягід. Про болота ходили легенди. Вважалося, що на болотах живе багато
міфічних істот – як друзів людини, так і ворогів. Дикість і важкодоступність
боліт використовували українські борці за незалежність: саме в регіонах з
великою кількістю боліт у минулому столітті зародився потужний повстанський
рух. Загарбникам було важко орієнтуватися у пересуванні болотистою місцевістю,
це було під силу лише тому, хто тут народився і знає ці місця.
